Німецькі діалекти: різноманіття та історія

Що таке діалект?

Діалект - це особливий спосіб говорити мовою, який використовується в певному регіоні або групою людей. Німецькою мовою діалекти також називають "Mundarten". Це варіанти німецької мови, так само як і стандартна німецька ("Hochdeutsch") є варіантом. Коли ми розмовляємо у повсякденному житті, ми переважно використовуємо розмовну мову ("Umgangssprache"). Це форма німецької мови, яка знаходиться між сильним діалектом та письмовою стандартною німецькою.

Чому існує так багато діалектів?

Багато німецьких діалектів мають історичні причини. Розвиток мови почався давно з індоєвропейської мовної сім'ї. Це група мов, до якої належить багато мов, зокрема й німецька.

Понад 2000 років тому, до нашої ери, виникла прагерманська мова. Це була дуже рання форма німецької мови. Важливим кроком у розвитку було перше зміщення приголосних. Внаслідок цього змінилися певні звуки. Наприклад, звук "p" часто переходив у "f":

• Латинське pes (з P)
• Германське Fuß (з F)

Такі зміни у вимові або наголосі складів призводили до того, що мови відрізнялися одна від одної.

Між 600 і 1000 роками нашої ери відбулася ще одна велика зміна: друге зміщення приголосних. Внаслідок цього висока німецька ("Hochdeutsch") та низька німецька ("Niederdeutsch") розділилися. Це розділення також можна зрозуміти географічно: люди на півдні Німеччини, які живуть вище над рівнем моря, говорять високою німецькою. На півночі люди говорять низькою німецькою. Ці відмінності можна почути й сьогодні:

• На півночі кажуть Appel, на півдні - Apfel.
• На півночі кажуть dat та Water, на півдні - das та Wasser.

У межах високої німецької мови існують подальші поділи на середньо- та верхньонімецькі діалекти. Таким чином, мовні території постійно поділялися.

Іншою причиною різноманіття діалектів було політичне роздроблення німецьких земель на багато дрібних володінь у середньовіччі. Кожен регіон розвивав свій власний спосіб говорити.

Діалекти та виникнення високої німецької мови

У середньовіччі та на початку нового часу, приблизно між 1350 і 1550 роками, люди переважно говорили своїми регіональними діалектами. Вони могли бути настільки різними, що носії з різних регіонів часто не розуміли один одного. Освічені люди використовували латинську мову або канцелярську мову, яка використовувалася в адміністраціях різних територій.

З винаходом сучасного книгодрукування, а особливо завдяки перекладу Біблії Мартіном Лютером близько 1520 року, почала розвиватися спільна німецька літературна мова. З цього виникла висока німецька мова ("Hochdeutsch"). Спочатку це була мова, яку писали, а не говорили. Люди продовжували говорити своїми діалектами.

Наприклад, Йоганн Вольфганг фон Гете, який походив з Франкфурта-на-Майні, ймовірно, говорив гессенським діалектом. Іноді він римував слова, як-от versuchend (намагаючись) з Tugend (доброчесність). Якщо вимовити ці слова гессенським діалектом - versuchend, Tuchend - стає зрозуміло, як працює рима.

Ще у 1849 році баварський король використав мовний бар'єр: він направив до повсталого Швабії солдатів з Нижньої Баварії та Верхнього Пфальцу. Оскільки шваби та нижні баварці погано розуміли один одного через свої діалекти, було малоймовірно, що вони об'єднаються.

Роль діалектів у XIX та XX століттях

З утворенням німецької національної держави у 1871 році висока німецька мова ставала все важливішою. Адміністрація була уніфікована, і було бажано, щоб усі люди в імперії могли однаково спілкуватися з органами влади. Діалект тоді часто вважався мовою не освічених людей. Хто хотів бути сучасним і мати що сказати, той говорив високою німецькою.

Диктатури також намагалися впливати на мову, але проти діалектів вони часто були безсилі. У 1920-х роках та під час націонал-соціалізму, наприклад, слово Automobil було замінено на Kraftfahrzeug, оскільки Automobil звучало надто французькою.

У НДР також намагалися керувати мовою. Так, наприклад, Seniorenheim (будинок для людей похилого віку) було перейменовано на Feierabendheim (будинок для тих, хто завершив трудове життя). Однак ці зміни стосувалися переважно лексики стандартної мови у ЗМІ та адміністрації.

У 1970-х та 1980-х роках класичні діалекти поступово зникали з офіційного повсякденного життя. У школах діалектні форми вважалися помилками і призводили до поганих оцінок. Також у повсякденному житті багато людей вже не говорили чистим діалектом, а радше високою німецькою з регіональним відтінком. Наприклад, жінку з Франконії або чоловіка з Кельна можна впізнати за їхньою вимовою, навіть якщо вони не говорять діалектом.

Діалекти сьогодні

Діалекти постійно розвиваються. Чим менше людей говорять діалектом, тим менш точно він передається наступному поколінню. Таким чином, цілі слова можуть бути забуті.

Те, що ми сьогодні часто розуміємо під діалектами, - це регіональні відмінності, які "прокралися" у стандартну мову. Це може стосуватися вимови, наприклад, коли замість твердих приголосних, таких як "t" та "k", використовуються м'якші звуки, як-от "d" та "g". Ще частіше ці регіональні відмінності стосуються словникового запасу.

Німеччина є мовно дуже різноманітною. Сьогодні розрізняють великі діалектні зони та різні регіональні мови:

• На узбережжі Північного моря говорять фризькою.
• На півночі республіки говорять нижньонімецькою ("Platt").
• Територія вестфальської мови сягає Касселя.
• Навколо Кельна говорять кельнським діалектом ("Kölsch").
• У західній центральній Німеччині домінують рейнські діалекти, такі як гессенський та пфальцський.
• На південному заході поширені швабський та алеманський діалекти.
• Баварський діалект домінує на південному сході.
• Великою діалектною зоною є франконський, який простягається через Баден-Вюртемберг, Баварію, Тюрингію та Саксонію.
• Саксонський діалект від Віттенберга переходить у маркський.
• На Балтійському морі поширений мекленбурзький діалект.

Іноді діалекти, як-от саксонський, і досі вважаються мовою неосвічених людей. Це, наприклад, тому, що у фільмах та на телебаченні часто персонажів із села, яких зображують дещо простими, говорять саксонським діалектом. Хоча саксонський діалект історично був основою для перекладу Біблії Лютером, а отже, і для сучасної високої німецької мови. Однак після втрати значення Саксонії з середини XVIII століття саксонський діалект часто сприймався негативно. Акцент Вальтера Ульбріхта, політика з НДР, також не сприяв його популярності. Таким чином, саксонський відтінок вимови на заході Німеччини іноді помилково ставили в один ряд з "усєю Східною Німеччиною".